Кожного дня на вулиці Мелітопольській, 262 в квартирі №34 з 16 до 17 години вечора у невеличкій дитячій кімнаті відбувається велике будівництво, видобуток дорогоцінної руди, розводять корів або кролів, продаються товари, створюються геніальні прилади або іде боротьба за свою чарівну країну - це Василько грає в Майнкрафт;)

 Цей таємничий квадратний світ так його захоплює, що вирвати з нього може або зауваження батьків, або… нічого;)

 Ось і сьогодні Василько поринув у солодкий кубічний рай! Та за мить він завмер. Потім помотав головою, покліпав очима, але марно – ведіння не проходило… з екрану монітора на нього дивилася дівчинка! Так, дівчинка! Звичайна справжнісінька дівчинка! І до Майнкрафту вона ніякого відношення не мала. «Догрався!» - подумав Василько.

- Привіт! Я – Крея, комп’ютерна рятівниця. Мені потрібна твоя допомога!

- Чим же я тобі можу допомогти? – здивовано запитав Василько, розуміючи, що, певно, захворів, бо розмовляє з комп’ютерною дівчинкою.

- Справа в тому, що коли в комп’ютері відбувається щось,  з чим він не може впоратися самостійно, ми, комп’ютерні рятівники, приходимо на допомогу.

- З моїм комп’ютером щось сталося? – стурбовано запитав Василько.

- Ні, але, мабуть, може. Треба розібратися.

- З цими словами Крея простягнула руку до Василька і… якийсь могутній магніт затягнув його у вирій кольорових лабіринтів, що замерехтіли перед очима.  Наступної секунди Василько вже стояв поряд з Креєю.

- Ходімо, я покажу тобі першу дивину, сказала вона і потягла Василька вздовж тунелю, що блимав веселими вогниками. 

 «Я в середині свого комп’ютера…» - злякався Василько своїм думкам і тихенько застогнав, але вирушив за новою знайомою…